Інколи вистачає миті, щоб забути життя та все, що було до цієї миті, а інколи не вистачає життя, щоб забути мить.


Ми, наші бабусі і дідусі, наші батьки пам’ятаємо жах другої світової.


Весь світ пам’ятає Хіросіму та Нагасакі, мільйони загиблих людей, та чомусь світ знову воює.


З вірою в Бога та вищу справедливість люди вбивають один одного…


Що ж людям треба, щоб зупинитися і зберегти Землю та життя на ній?


Не День Перемоги нам усім треба, а День Пам’яті, День Примирення, та День Скорботи і вибачення!


Нічого не страшно, поки той, кого ти кохаєш живий!


Життя нам усім та любові в мирі та злагоді!

Олег Марасін